Життя в територіальному центрі продовжується

Події, що відбуваються в Україні не залишають байдужих. Хтось приймає у себе рідних, що вимушені покинути рідні домівки, хтось займається волонтерством, а деякі наші факультети Університету третього віку по можливості продовжують працювати, а слухачі, що їх відвідують та викладачі допомагають один одному справитись з емоційною напругою, відволіктись.

Так на уроках Живопису для підтримки патріотичного духу, підняття весняного настою малювати картини в символічних кольорах нашого українського прапору.

А Ніну Миколаївну Нагаєвщук, 1956 р.н. надихнуло написати вірш, з надією на мир, з молитвою у серці за свого сина.

***

Учора з вирію лебідки прилетіли, чоловіки стояли у сльозах,

З великою надією у серці, що скоро мир прийде до нас.

Що перестануть бити гради, не будуть нищити міста,

Відступлять танки, БТРи, відсуне чорная гроза.

Щоб мирні люди повернулись, засіяли пшеницею і жита.

Почути сміх дітей, онуків, прийшов для України мир і спокій, осіяні промінням сонця на віка!

А мати стала біля хати, свого синочка вигляда.

Чекає, що постукає в віконце і скаже гучно: «А перемога вже прийшла».

Тільки синичка прилетіла, защебетала під вікном,

Привіт від сина передала: «Відіб’єм ворога страшного і всі повернемось разом».

А ти матусю не печалься, якщо лежу в сирій землі.

Я боронив свою державу, я боронив дітей своїх.

«Матусю! Помолись за мене, ти помолись за всіх людей,

За нашу неньку Україну, щоб вистояла у тяжких боях».

На фото дивиться матуся, весь час до сина промовля:

«Чекатиму тебе синочку, поки мене триматиме земля».